ХОРОНИ́ТИСЯ, оню́ся, о́нишся, недок., розм. Те саме, що хова́тися1 1, 5. Татари їхали швидко, без лементу і гамору. Вдень вони хоронились у вибалках і очеретах (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 183); Ой, горіхи, не сховатись! Хоронись не хоронись — як наскочим ми, малята, в мовчазний зелений ліс! (Забіла, Промені, 1951, 92); Тільки між старцями де-не-де хоронились іще останки давньої, вільної, чисто громадської релігії (Фр., VI, 1951, 109); — Я б здатна була краще крізь землю провалитися, ніж признатися у тих почуттях, що доти тільки здавалися могутніми, поки хоронилися на самому дні серця (Л. Янов., І, 1959, 372); Від нього вже й не хоронилися (Ле, Вибр., 1938, 259).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 128.