ХОРО́ШЕНЬКИЙ, а, е. Пестл. до хоро́ший 1, 2, 4. Згадала баба порося, що хорошеньке було, та й плакати стала (Номис, 1864, № 13090); — Спасибі і дівочці, що рано уставала, тонко пряла і хорошенькі рушнички придбала (Кв.-Осн., II, 1956, 72); Та яка хорошенька була з неї дівчинка. Складна та гнучка, як тільки-но розквітла весняна квіточка (Кобр., Вибр., 1954, 6).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 129.