ХО-ХО́1, ХО-ХО-ХО́, виг. Звуконаслідування, що означає сміх. Хо-хо! Той Оверко [собака] не може без штук. Стрибає, наче дурне теля, і скоса наводить червоне око (Коцюб., II, 1955, 228); — Хо-хо! Значить, живемо, хлопці! Це ж із дому, мабуть, харчів і Яшкові передали (Головко, І, 1957, 144); — А що йому [панові] лишилось робити: вночі — за скарбницю та й чкурнув аж за границю.— Хо-хо-хо, далеченько гайнув! (Стельмах, І, 1962, 608).
ХО-ХО́2 див. хо.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 134.