ХРЕСТОНО́СЕЦЬ, сця, ч.
1. іст. Учасник хрестового походу (від знака хреста на його одязі). На початку ХІІІ ст. німецькі рицарі-хрестоносці захопили гирло Західної Двіни (Іст. СРСР, І, 1957, 75); Біженці прибували з руського города Дорогичина. Вдерлися туди люті рицарі-хрестоносці, рвали й роздирали на шматки Руську землю… (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 431).
2. ент. Жук родини пластинчастовусих з чорним хрестоподібним малюнком на жовтих надкриллях.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 142.