ХРИПКУВА́ТИЙ, а, е. Трохи хрипкий, з хрипотою. —Ви довго працювали, на Дніпрельстані?-запитав він низьким і трошки хрипкуватим голосом людини, що багато курить (Голов., Тополя.., 1965, 20); Почувся від порога дужий, хрипкуватий бас начальника режиму товариша Тритузного: — Розкажи, як черговому по території носа розквасив! (Гончар, Бригантина, 1973, 43); Їй [трембіті] відповідав з лісової гущавини хрипкуватий звук пастушого ріжка (Кол., Терен.., 1959, 92).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 145.