ХРИСТИЯ́НКА, и, ж. Жін. до христия́нин. [Руфін:] Так, батьку, вір мені,— немає сили, що змусила б до зради християнку, душею щиру, серцем незрадливу (Л. Укр., II, 1951, 457); — Ти християнка? — звернувся він до Оксани.— Християнка прошепотіла Оксана (Л. Янов., І, 1959, 49); [Настя:] Коли ти ще українка й християнка під цим поганим бусурманським убором, то візьми цю святу пальмову гілку (Н.-Лев., II, 1956, 453).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 147.