ХРИСТИЯ́НСЬКИЙ, а, е.
1. Стос. до християнства. Мабуть, ти давно в землях християнських не бував (Шевч., VI, 1957, 189); Неспокійну ніч перебуло містечко перед християнським святом (Коцюб., II, 1955, 178); [Круста:] От не знаю, чи той розп’ятий християнський бог, що нібито й собі воскрес із мертвих, теж розуміється на винах добре? (Л. Укр., II, 1951, 405); Було тихо. Та от почали долітати крики: — Як? Щоб шинкарі тримали в оренді християнські церкви? Щоб ксьондзи запрягали православних християн у голоблі? (Довж., І, 1958, 237); Дійсно, місцевий батюшка хотів назвати її Касдоєю — є й таке ім’я в християнських святцях (Крот., Сини.., 1948, 18); [Гаврило:] До унії не приставав? Віру християнську не зраджував? [Перший:] Ні, панотче (Корн., І, 1955, 217); Коли християнські ідеї в XVIII столітті гинули під ударом просвітніх ідей, феодальне суспільство вело свій смертельний бій з революційною в той час буржуазією (Комун. маніф., 1947, 33); // Який належить до християнства. Хоч неприятель ніякий не грозив таборові, то все-таки його стережено чуйно — таке вже було воєнне правило монголів, зовсім у суперечність із християнським рицарством, яке не дорівнювало монголам ані в військовій карності, ані в умілості тактики (Фр., VI, 1951, 66); // Який проповідує християнство. — Досі не знаємо… Швидше ж відкрий! Хто пак тебе поховає — Піп християнський, чи, може, мулла? (Граб., І, 1959, 539); В самому куточку тулився християнський священик Григорій, якого княгиня тримала біля себе на Горі (Скл., Святослав, 1959, 33).
Христия́нський соціалі́зм — буржуазний суспільно-політичний напрям, прихильники якого намагаються зберегти вплив буржуазії та церкви на відсталі верстви робітників обманною проповіддю близькості ідей християнства і соціалізму.
2. Який стосується християнина, належний йому. Думав [Потап] про гріх, про душу, про молитви церковні, християнські звичаї (Коцюб., II, 1955, 281); // Власт. християнинові, гідний християнина. Чим, як і коли заплачу́ я тобі за твоє істинно християнське діло! (Шевч., VI, 1957, 115); — Смак у мене християнський — тримається він на богові і цареві,— одрізав [отець Миколай], так проводячи рукою по картині, начеб хотів її закреслити (Стельмах, І, 1962, 267); // Який здійснюється згідно з обрядами християнства. [Прісцілла: ] Тільки зрада шлюб християнський розлучити може (Л. Укр., II, 1951, 379); — Хто в поході нап’ється — без усякого суду, як собаку, за шияку. Хто б він не був, хоч і найхоробріший козак… як собаку, звелю застрелити на місці та кинути хижій птиці на поталу. П’яниця в поході не годен християнського похорону (Довж., I, 1958, 238); // заст. Православний. Мабуть ти, батьку, забув нашу християнську мову і дощенту побусурменився? (Шевч., VI, 1957, 189); — Князю Яремо! Не лий і не пий християнської крові надаремно, бо ще й сам вп’єшся на смерть (Н.-Лев., VII, 1966, 171); // заст. Прийнятий, звичайний у православних, взагалі у християн. А з дверей троїцької церкви — найбільшої гордості ігумені — розтікався прекрасний християнський спів і благання, щоб святий, кріпкий та безсмертний бог помилував нас (Стельмах, І, 1962, 638).
&́9671; Христия́нська душа́ — про християнина, православного. — Воли в ярмі, та й ті ревуть, а то щоб душа християнська всяку догану.. терпіла і не озвалась! (Вовчок, І, 1955, 131); — Он поспитайте пана Лавріна Капусту, нехай оповість, як в Бахчисараї невільники мучаться. А то ж брати ваші, душі християнські! Звільнити їх треба (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 365).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 147.