ХРУСТІ́ТИ, хрущу́, хрусти́ш, недок. Видавати тріск, хрускіт. Він ліз вже на дерево, важкий у своїй свиті, як ведмежа, аж хрустіли галузки (Коцюб., II, 1955, 72); Хрустить пісок пустині Під поступом важким (Фр., X, 1954, 371); Данило зупинився, прислухаючись, як зліва хрустів чагарник (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 277); Кінець жовтня морозний, хрустить суха й замерзла трава (Ю. Янов., II, 1958, 232); Хрустіли під днищем черепашки, коли баркас з усього розгону налітав на берег (Шиян, Переможці, 1950, 47); Недалеко від них спокійно пасся кінь, і під його міцними зубами смачно хрустіла трава (Стельмах, І, 1962, 583); Папір, на якому вона [газета] друкувалась, чогось дуже хрустів (С. Ол., З книги життя, 1968, 185); Вся річка хрустіла, гула й гриміла, розколюючи кригу (Перв., Атака.., 1946, 131); // Тріщати (про кістки, суглоби і т. ін.). Очі [змія] полум’ям горіли; Хвіст, як ціп, об землю бив; Чорні щелепи хрустіли, З рота злий язик шипів (Щог., Поезії, 1958, 248); // чим. Створювати чим-небудь звуки, що нагадують хрускіт. І йде той плуг звільна, важко та рівно і невпинно, скрипить інколи в твердому грунті, хрустить лемішем о камінці та недогнилі пеньки (Фр., VII, 1951, 53); Він страшенно гордий своїми вчинками, випинає груди, хрустить пальцями (Коцюб., II, 1955, 243); — Дозволь, паніматко,— він запускає руку в торбу і смачно починає хрустіти промерзлим окрайцем (Стельмах, І, 1962, 294).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 159.