ХТО́КАЛО, а, ч., розм. Людина, яка питає «хто». [Степан:] Зостанься ж біля хати, а я… Часом надійде… [Хведоска:] Хто? [Степан:] Хтокало! (Кроп., II, 1958, 52); — Чого це ти, Чіпка, як мила з’їв,— питає [Лушня]. — Чого ти журишся?— Хто журиться? — твердо одказав Чіпка.— Хтокало… (Мирний, І, 1949, 288).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 165.