ХУЛА́, и́, ж., книжн. Те, що ганьбить, знеславлює, осуджує, кого-, що-небудь; осуд, ганьба. Хвали нікому, А кров, та сльози, та хула, Хула всьому! (Шевч., II, 1963, 254); Коли б усі одурені прозріли, Коли б усі убиті ожили, То небо, від прокльонів посіріле, Напевне б, репнуло від сорому й хули (Сим., Земне тяжіння, 1964, 15).
Нести́ хулу́ — ганити, ганьбити. [Маруся:] Василю! Змовчи, будь ласка, не неси хули… (Мирний, V, 1955, 98).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 172.