ХІ́МІК, а, ч.
1. Фахівець з хімії. — Наше село не таке, як ви думаєте. За роки Радянської влади в ньому виросло багато інтелігенції — лікарів, інженерів, педагогів. Є вже вчені, агрономи, хіміки… (Довж., І, 1958, 296); Вона б уже була хіміком, бо пішла вона захищати Батьківщину з другого курсу хімічного інституту (Ви́шня, І, 1956, 313); // розм. Викладач хімії; // розм. Студент хімічного факультету.
2. Працівник хімічної промисловості. Шахтарі, металурги, машинобудівники, хіміки, транспортники, будівельники і хлібороби, інтелігенція рапортують з’їздові про свої трудові подарунки, бажають успіхів його роботі (Матер. XXIV з. Компартії України, 1971, 120).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 72.