ЦАРИ́ННИК, а, ч., розм. Сторож, охоронник на царині (у 1-2 знач.). — Паничу, загубили гарбуза! — крикнув непоміркований царинник і побіг ловити гарбуза, щоб догодити своєму паничеві (Н.-Лев., III, 1956, 28); Він був у нас царинником, доглядав царини,— щоб ніхто не шкодив (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 182.