ЦВЬО́ХНУТИ, ну, неш, док., перех. і неперех., кого, що, по кому — чому, на кого — що, розм., рідко. Однокр. до цвьо́хати, цвьо́хкати. Дядько Кирило сів на віз, узяв віжки в руки. Цвьохнув батогом, і віз заскрипів із двору (Вас., II, 1959, 208); Цвьохнув батіг і віз заторохтів, знявши сизу куряву (Кир., Вибр., 1960, 148); Їздовий сів у передок, цвьохнув, і ресорний візок на гумових шинах легенько покотився (Гончар, І, 1954, 150); Дівчина цвьохнула батогом по конях (Гур., Осок. друзі, 1946, 111); Він раптом цвьохнув лозинкою по снігу (Коп., Лейтенанти, 1947, 117).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 190.