ЦВІРКУ́НЧИК, а, ч. Зменш.-пестл. до цвірку́н. — Та то ж цвіркунчик,— кажу.— Спіть…— Який там у чорта сон, коли мої нерви більше не витримують! — схопився бухгалтер (С. Ол., З книги життя, 1968, 178): *Образно.— Мій цвіркунчику,— шепотіла над парубком мати, — моє зозулятко! (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 21).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 187.