ЦВІТЬ, і, ж., поет. Те саме, що цвіт1 1. Там, де були воронки, ями,— буяє зелень, квітне цвіть… (Тич., II, 1957, 208); Сонце світить, луг дзвенить, Щось лепече річка, Пташка висне, всяка цвіть Розтуляє вічка (Бичко, Простота, 1963, 138); Загорілася п’ятикутна Крізь багату весняну цвіть, Батьківщина наша могутня В ній засвічена для століть (Мал., Звенигора, 1959, 201).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 189.