ЦЕГЛИ́ННЯ, я, с., збірн., розм. Те саме, що це́гла 1. Там [на заводі] кипить руда сувора, б’є міцне цеглиння поду, тут шумить бентежне море, зеленаву кида воду… (Рудь, Дон. зорі, 1958, 78); // Побита цегла. Аж ось знову якась цікава з зелених ящірок.. виткнулась і, забачивши їх [хлопців], як попарена шмигонула в цеглиння (Мирний, І, 1954, 256).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 192.