ЦЕМЕ́НТНИЙ, а, е.
1. Прикм. до цеме́нт; // Який виробляє цемент. За цементними заводами поля, поля, поля, моя кохана зроду донецькая земля (Сос., Солов. далі, 1957, 98).
2. Зробл. з цементу, який складається з цементу; у сполуці з цементом. Я ледь пізнаю в цій людині Омелька, якого зустрічав колись в Кічкасі і потім майже щодня бачив в цементних блоках дніпровської греблі, коли вона ще будувалася (Голов., Крапля.., 1945, 67); Цементний камінь, занурений у воду, з часом стає ще міцнішим (Таємн. вапна, 1957, 65); Цементні розчини і бетони під час своєї служби в спорудах зазнають дії різних факторів, які спричиняють їх корозію (Допов. АН.., 2, 1954, 123); // Покритий цементом. І юні в’язні широко відкритими очима дивилися один на одного, на сірі стіни й слизьку цементну підлогу (Чорн., Визвол. земля, 1959, 85).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 195.