ЦЕНТРАЛІЗО́ВАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до централізува́ти.
2. у знач. прикм. Який має центральну державну владу; зосереджений у руках держави. Москва стала тим життєдайним ядром, навколо якого судилося створитись могутній централізованій державі (Цюпа, Україна.., 1960, 16); Посилення влади царя було в інтересах рабовласницького класу, що потребував міцної централізованої влади, яка могла б тримати в покорі експлуатоване населення (Нариси стар. Іст. УРСР, 1957, 288).
3. у знач. прикм. Який виходить з одного центру, здійснюється під керівництвом одного центру (у 6 знач.). Нова система управління промисловістю раціонально поєднує централізоване керівництво з розвитком ініціативи союзних республік, місцевих органів і підприємств (Ком. Укр., 12, 1965, 17); — Мушу зазначити, що тему, яку мені дано для справоздання, треба розбити на два актуальні питання. Це централізоване керування справами рудень та перспективи розвитку їх (Досв., Вибр., 1959, 278); Життя владно вимагало розв’язати питання про централізоване виготовлення технологічного оснащення (Рад. Укр., 21.II 1968, 2).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 198.