ЦИГАНЧУ́К, а́, ч., розм. Циганський син; молодий циган. В кузні, крім Романа і його молотобійця-циганчука, були ще й діти, цікаві до всього на світі хлопчаки (Ткач, Арена, 1960, 18); // Хлопець, схожий на циганського сина. — А правда, гарний Юрко?..— Та нічого собі циганчук: руки має, ноги теж і голова на в’язах стирчить. — Як же можна таке про Юрка говорити?— ображається Христина (Стельмах, І, 1962, 551).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 210.