ЦИНІ́ЗМ, у, ч.
1. Відверто зневажливе, зухвале ставлення до загальноприйнятих норм моралі, етики, до чого-небудь, що користується загальним визнанням, повагою. Польська аристократія з своєю буржуазною мораллю і голим цинізмом, ..робота інтелігента серед темної народної маси..— от що служить темою більших Франкових повістей (Коцюб., III, 1956, 39); Ніколи підлість і ницість ворогів людства, ворогів людської особи не проявлялася з такою огидною жорстокістю, з таким цинізмом, як проявила себе підлість у войовничому фашизмі — гітлеризмі (Довж., III, 1960, 40); // Відвертість, доведена до безсоромності. Студент сидів мовчки і якось машинально пив каву, що підливала йому Віра Павлівна.— Ну, чого ж ви, мій голубчику, такі смутні та невеселі? Може, гніваєтесь на мене за мій цинізм? (Хотк., І, 1966, 40).
2. іст. Учення циніків (у 2 знач.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 215.