ЦИРУ́ЛИК, а, ч., заст., діал. Цирульник. — А Мафтей ваш? —Він… коли казав, що мусить ще в село піти, прийде пізніше. Може, до цирулика пішов голитися (Коб., III, 1956, 537); — Кажу, що покликано мене до війська.— То обстричи [обстригти]? — здогадався цирулик.— А що ж? (Март., Тв., 1954, 205); Цирулик почав розглядати рани і, запевне, мусив признати в душі, що перев’язка зовсім не була така лиха, як думав зразу (Фр., VIII, 1952, 347).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 218.