ЦОР, виг., діал. Уживається як присудок за знач. цо́ркати і цо́ркнути. А брат оре в чистім полі, на волики соб, соб! А невістка іде з міста та в підківки цор, цор! (Коломийки, 1969, 304).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 245.