ЦУ́ПКО. Присл. до цупки́й. — Ай! — скрикнув Антосьо. Та не зміг і оглянуться, чия то рука так цупко схопила його за брижі (Свидн., Люборацькі, 1955, 97); [Лев:] Той клятий Водяник!..Тільки виплив на плесо душогубкою — хотів на той бік передатися — а він вчепився цупко лапою за днище, та й ані руш! (Л. Укр., III, 1952, 209); Взявся мертвою жовтизною і дубовий листок. Цупко тримався він на дереві, і всі знають, що триматиметься до самої весни, однак, пожовклий і скоцюрблений (Жур., Вечір.., 1958, 405); Утома повільно, але цупко сковувала рухи з кожною хвилиною (Донч., Шахта.., 1949, 123); Горпина не могла вмерти одразу: в ній цупко держалася сила (Григ., Вибр., 1959, 146); *Образно. Люди — прекрасні, Земля — мов казка. Кращого сонця ніде нема. Загруз я по серце У землю в’язко. Вона мене цупко трима (Сим., Земне тяжіння, 1964, 51); // перен., розм. Добре, багато; вдосталь, досхочу. Пан справник затим обідає цупко (Кв.-Осн., II, 1956, 267); [Стецько і Яцько (разом):] Коли б ми це самі, Зараз як зійшлися, Цупко б напилися! (Кроп., II, 1958, 81); // перен., розм. Дуже міцно, сильно. Орися несамовито скрикнула. Мати заворушилась уві сні. Але звикши, наробившися, цупко спати, не прокинулася (Гр., II, 1963, 141); Зоряно-сірі очі в темних пасмах вій, пелюстками маку розквітлі уста — ось що, певно, цупко принадило Остапа (Крот., Сини.., 1948, 15); // Туго, щільно обтиснувши, обійнявши кого-, що-небудь. Еней в сю путь якраз зібрався, Шкапові чоботи набув, Підтикався, підперезався І пояс цупко підтягнув (Котл., І, 1952, 126); — Чи бачиш, їде ген собі козак по полю? Як цупко він нап’яв на плечі кобеняк! (Греб., І, 1957, 60); // перен., діал. Швидко, прудко. Лис у дірку шусть щодуху, Від обуха цупко втік (Фр., XIII, 1954, 268).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 250.