ЦУР-ЦУРА́, виг.. розм. Уживається для заборони торкатися чого-небудь, брати, привласнювати що-небудь, робити щось (перев. в іграх). Одного разу (цур-цура, щоб ніхто не знав!) Улас дав їй почепити ненадовго одну медальку. Яке це було хвилювання..! (Ю. Янов., Мир, 1956, 154).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 252.