ЦЯТКО́ВАНИЙ, а, е, розм.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до цяткува́ти. Краєчком царини бігла кучерява мережка сріблистої лозини, цяткована зрідка рясними пучками горобини (Козл., Мандрівники, 1946, 14); Молоді верховинці вдягали кептарі й підтягали цятковані сріблом та міддю широкі череси, наче збиралися в дорогу (Перв., Невигадане життя, 1958, 260).
2. у знач. прикм. Покритий цятками, в цятках; плямистий; // Прикрашений, оздоблений цятками. Ледве протоптаною на кучерявій тендітній травиці стежкою понад глибоким яром простував [Ахмет] до цяткованих високих дубових воріт (Досв., Гюлле, 1961, 41).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 256.