ЦЯЦЬКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех., розм. Прикрашати, оздоблювати предмети, речі тощо; начіплювати прикраси на когось. Хоч без крутих слів не обходилося, отже він так непримітно уплітав їх у свою розмову, мов золотар цяцькував персні дорогими камінцями (Мирний, III, 1954, 210); // Надавати чому-небудь яскравості, барвистості. Там [у гротах] були дива.. Переливалась веселка, блищало дорогоцінне каміння, грали брильянти, а різнобарвні молюски своїм тілом цяцькували підводні скелі (Коцюб., II, 1955, 300); Сузір’я вогнів гаптували степову ніч золотом, цяцькували візерунками (Донч., VI, 1957, 502); // Залишати плями на чому-небудь. Уже і снігу не було на тих чоботях, а він усе ще хмурився і тупав, цяцькував підлогу лапатими вологими слідами (Ряб., Жайворонки, 1957, 87); *Образно. Вас чарує небесна блакить, Що, цяцькуючи блескотом вірші, Часом очі вам надто сліпить (Граб., І, 1959, 392).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 258.