ЦІ́ВКА, и, ж.
1. Тонкий струмінь води або якої-небудь рідини. Держачи чайник трьома пальцями і підіймаючи його високо над стаканами, вона розтягувала золоту, пахучу цівку чаю, ніби гралася своєю роботою (Н.-Лев., I, 1956, 200); Зазолотилась на світлі тонюсінька цівка олії — полилася з тоненької шийки в капусту (Збан., Єдина, 1959, 30); З рипінням в’їжджала схилом мису водовозна діжка, розхлюпуючи кришталеві цівки води (Тулуб, В степу.., 1964, 305); Проворно працюють молоді дівочі руки. Білі цівки струмують у дійницях, клекочуть шумовинням (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 69); Видно добре, як розтоплюється метал і сповзають на дно вагранки розтоплені тягучі цівки (Шиян, Магістраль, 1934, 353); // Безперервний потік сипкої речовини. Пшениця цідилася на купу тоненькою цівкою, розбризкуючись золотистими зернами… (Кач., Вибр., 1953, 285); // Безперервний потік диму, повітря і т. ін. або неширока смуга світла. Із пашів [гармат].. вибухнули довгими цівками густі клубища білого диму й розіслалися по шляху широкими колами (Стар., Облога.., 1961, 35); Майнув [Хо] довгою бородою — і повіяв од неї тихий вітрець, холодною цівкою вдарив у дерева (Коцюб., I, 1955, 149); Дах палав. Золота цівка лизнула віконницю раз, другий, зазирнула в світлицю вогняним оком (Тулуб, Людолови, I, 1957, 110); Розігріті ліси, теплі поля дихали по-весняному вільно, струмували в небо прозорими цівками марева (Гончар, III, 1959, 354); // Ряд якихось предметів або істот, що рухаються одна за одним. Застрекотіли ворожі кулемети, прорізуючи темряву цівками трасуючих куль (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 271); Наче потоки з схилів, пустилися з лісу рухливі цівки поспішаючих звідусіль комонників (Міщ., Сіверяни, 1961, 151); *Образно. — Отче Алоїзію, а де тепер єврейське царство? — Нема в них царства, дитино моя,— єлейно зітхнув старий Алоїзій, хитро вплітаючи нову отруйну цівку до своєї проповіді (Тулуб, Людолови, І, 1957, 150); // у знач. присл. ці́вкою, цівка́ми. У вигляді такого струменя. З середини скелі, з темної печери дзюрчала цівкою холодна вода й падала в кам’яний басейн (Н.-Лев., V, 1966, 153); Десь загорілося. Полум’я цівкою бризнуло в цистерни (Загреб., Європа 45, 1959, 259); Мічурін підвівся з землі й випростався. Був він у поросі й реп’яхах. Мокре волосся збилось жалюгідним клоччям, піт струмів з нього цівками (Довж., І, 1958, 451).
&́9671; Смикну́ти ці́вкою — випити алкогольних напоїв. Хотів [Еней] посліднім поділитись, Щоб до кінця уже напитись, І добре цівкою смикнув; За ним і вся його голота Тягла, поки була охота (Котл., І, 1952, 167); Ці́вкою [би́ти] — литися безперервним потоком. — Казали люди, що і його либонь бито.. Та так, кажуть, немилосердно, що аж кров цівкою… (Мирний, І, 1949, 319); Тіло звинулося, розправилось, ще раз звинулося, і весь час було чути поблизу тихе оте воркотіння: кров била цівкою з-під пахви (Гончар, І, 1954, 44).
2. текст. Шпулька для намотування ниток (у ткацькому човнику, прядці і т. ін.). От і роблю я. Застукала ляда; Бігає човник відтіль і відсіль… Човник і ляда — ткачеві порада; Берди і цівки — ви хліб мій і сіль! (Щог., Поезії, 1958, 104); Любувався [Олексій], як мати вправно орудує ногами на підніжках, кидаючи руками то в один, то в другий бік човник з цівкою ниток (Цюпа, Три явори, 1958, 8).
Сука́ти цівки́ — намотувати на шпульки пряжу для ткання. — А на грядки вийду, полю — і воно тії. Або як сяду цівок сукать.., то воно дивиться-дивиться, а далі: — Мамо, а нуте, як воно, а дайте я, а дайте! (Тесл., З книги життя, 1949, 19); З-за прядки мати глянула, старенька й тиха. Долі Петрик цівки сукав (Головко, II, 1957, 20); Мати заставляла сукати цівки для човника (Минко, Моя Минківка, 1962, 57).
3. техн. Деталь передавального механізму циліндричної форми.
4. спец. Передня частина ложа рушниці, ручного кулемета і т. ін. З лави підіймається кряжистий Олександр Підіпригора.., винувато перекидає з руки в руку міддю полатану цівку старої берданки (Стельмах, II, 1962, 14).
5. розм. Стовбур дерева. Колись добрий садок висох, де-не-де стирчать цівки всохлих груш та яблунь (Мирний, IV, 1955, 136); Він чує, як рухається сік по цівках дерев (Чорн., Визвол. земля, 1950, 52); // Округла тонка деревина; жердина. Вона цілі дні листок до листка перекладала сіном турецький тютюн.. Якось вранці в щілину між двома цівками з клуні побачила його ж, свого Мирона (Стельмах, І, 1962, 323); // Трубчасте стебло рослини. Сокира рубонула, жалібно хряснула цівка калинова і впала стеблина, тремтячи листом (Гр., I, 1963, 336); Пшеничні цівки Пори липневої стинає гострий серп (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 205); *У порівн. Почала гладити по голівці хлопчика..— І його! — показав він ручкою на меншенького, що недавно навчився ходити й насилу стояв на тоненьких, як цівки, ноженятах… (Вас., І, 1959, 125); // Музичний інструмент, вигот. з такого стебла. Очеретяна цівка (очеретина) як музичний інструмент давно побутує на Україні.. Виготовляється очеретина дуже просто: з товстої, міцної і найдовшої між колінцями очеретини гострим ножем рівненько відрізують трубочку (Укр. нар. муз. інстр., 1967, 50); [Юрасик: ] Я, Чугайстере, дарую вам денцівку, Мою грайливу бузинову цівку (Воронько, Казка.., 1957, 77).
6. анат. Трубчаста кістка ноги птахів, розміщена між голінкою і пальцями. Тіло первоптаха було вкрите пір’ям, передні кінцівки мали вигляд крил, до складу ноги входила видовжена цівка і чотири пальці (Зоол., 1957, 113).
7. розм. Ствол рушниці або іншої вогнепальної зброї. Придавив [Юріштан] цингель лівої цівки — підняв курок. Почав підіймати правий курок, натиснув цингель і — гримнув вистріл лівої цівки! Куля в’їлася десь у землю (Хотк., II, 1966, 289); // Передній отвір ствола такої зброї. Литка розігнув спину, випростався й рвонувся до одчинених дверей. Але, зустрівши цівку гвинтівки, він злякано став (Епік, Тв., 1958, 312); Так чи так — життя її пропаще. Вона нащупала своє серце і приставила.. холодну цівку нагана (Панч, В дорозі, 1959, 194).
8 діал. Рушниця. — Палиця в руці, цівка через плече, пищавка за поясом,— так я, небоже, щорана вирушав за вівцями (Фр., IV, 1950, 25).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 223.