ЦІЛЮ́ЩЕ. Присл. до цілю́щий. Ніколи не думав Дьяконов, що праця може впливати на людину так цілюще (Гончар, II, 1959, 61); В далекій життєвій дорозі людині насамперед мариться рідна оселя.. Дорогі спогади облагороджують серце, вносять у нього просвітлення, цілюще діють на рани, що, бува, починають ятритися в душі (Вітч., 10, 1969, 215).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 234.