ЦІНИ́ТЕЛЬ, я, ч. Той, хто вміє цінити кого-, що-небудь, визнає цінність, значущість когось, чогось; шанувальник, прихильник. Творчість Климентія Домінчена набула популярності. Його пісні, хори, кантати полюбилися багатомільйонним цінителям музики, вийшовши далеко за межі нашої республіки (Рад. Укр., 2.II 1968, 2); Захоплюючись літературою й віддаючи їй всю душу як читач і цінитель, Артамонов любив також інші галузі мистецтва (Дмит., Розлука, 1957, 207); У 1887 році Ярцев не був ще письменником у галузі театру, але був уже палким театралом: уважним глядачем, вдумливим цінителем мистецтва актора (Збірник про Кроп., 1955, 192); Михайло Федорович Комаров був пристрасним цінителем старовини (М. Ол., Леся, 1960, 122).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 237.