ЧАГА́Р, я, ч., ЧАГАРІ́, і́в, мн. Те саме, що чагарни́к, чагарни́ки. — А воно було б дуже добре розкопати возвіз та ще так трошки навскоси.— .. Так, приміром, од того чагаря та до мого тину,— сказав Кайдаш (Н.-Лев., II, 1956, 269); Місце було дуже вигідне: глибока яруга, поросла чагарем, прикрита з усіх боків дубовим лісом, з доброю, невижатою травою: можна попасти корову і розікласти невелике багаття, щоб погрітися (Тют., Вир, 1964, 433); Чагар шипшини й сливи, терену і глоду Заворушився: розцвіту пожар Сповив його ясним димком до споду (Бажан, I, 1946, 90); Троянці, в роги затрубивши, Пустили гончих в чагарі (Котл., I, 1952, 181); Він [ведмідь] подався в протилежний бік, туди, де малинові чагарі хвилястим морем підходили до густого узлісся (Донч., II, 1956, 41).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 262.