ЧАРУ́ЮЧИЙ, а, е.
1. рідко. Дієпр. акт. теп. ч. до чарува́ти.
2. у знач. прикм. Сповнений чарів (у 3 знач.); чарівний (у 2 знач.). Як я люблю оці години праці, Коли усе навколо затиха Під владою чаруючої ночі (Л. Укр., І, 1951, 180); Рухи її легкі і плавні, крізь дитячу незграбність їх вже пробивається та чаруюча грація, яка так і милує око (Кол., Терен., 1959, 311); Читав «На воді». Яка це гарна, чаруюча річ, скільки в ній поезії (Коцюб., III, 1956, 174).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 274.