ЧАРІВНИ́К, а́, ч.
1. заст. Чаклун (у 1 знач.). Може, він чарівник? Може, він лихе думає, що топчеться коло її двору? (Мирний, IV, 1955, 122); [Сервілія:] В нас сусіди християни, напевне знаю.., то ж вони причарували хлопця. [Прісцілла:] Та не вигадуй,. [Сервілія:] Як то: не вигадуй»? Відома річ, вони чарівники! (Л. Укр., II, 1951, 373); [Мар’яна:] Сербине, може, ти чарівник? Нарай мені таких чар, щоб можна було привертати людей! (Вас., III, 1960, 34); [Парубок:] Оповідав [Йосько] про бідного хлопця, що в найтяжчій недолі стрічає добродія чарівника, переймає від нього чарівні слова й закляття і йде в світ здобувати собі долю та помагати другим (Фр., II, 1950, 352); На заході.. стояло здорове золоте сонце.. Здавалось, що якийсь чарівник, як у казці, убрав дерева в щиро-золоті шати (Коцюб., І, 1955, 57); *У порівн. Він, як чарівник, змахнув ножиком утрете і вдарив проскуру (Мик., Повісті.., 1956, 46); Зворушено-серйозний, заглиблений у світлі думки, він, неначе чарівник, розсуває перед товаришами стіни цього напівтемного грота, і їх очі стають далекоглядними (Петльов., Хотинці, 1949, 112).
&́9671; Маг і чарівни́к див. маг.
2. перен. Людина, яка захоплює, приваблює чим-небудь (поетичним словом, грою, музикою і т. ін.). Ми диво подіємо, думав він [скрипаль] сміло, Коли не вкоротиться вік,— І все замовкало, і ждало, і мліло, Як бравсь за лучок чарівник (Щог., Поезії, 1958, 346); Він тільки знав, що це Шевченко — той дивовижний чарівник слова, який вперше примусив рідну українську мову звучати з такою ж силою і красою, якою зазвучала російська мова під чарівним пером великого Пушкіна (Тулуб, В степу.., 1964, 32); Він скидався на тих чарівників, які.. весь вік пропрацювали в наукових ботанічних садах звичайними садоводами, хоч знають садівницьке діло не згірш професорів та академіків (Збан., Курил. о-ви, 1963, 137).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 270.