ЧАСОСЛО́ВЕЦЬ, вця, ч.., церк., розм. Те саме, що часосло́в. — Я вчився вдома в батька та в карапишинського дяка: вивчив часословець, псалтир, вмію читати апостола (Н.-Лев., III, 1956, 51); В тих торбах, опріч шкільних книжок, були напхані календарі, часословці, житія і які тільки знайшлися дома інші книжки (Вас., I, 1959, 149).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 277.