ЧА́УШ1, а, ч. Правовий служитель, розпорядник у Туреччині. Мугаммед Герай ніколи не любив чаушів султана, постійних наглядачів за ханенком — нескореним вітром ханського роду (Ле, Хмельницький, І, 1957, 207).
ЧА́УШ2, у, ч. Сорт столового винограду. Листатий чауш, або «волове око», як його в них звуть, буйно розрісся цієї весни, зав’язь на ньому багата, віщує добрі кетяги, великі грона (Гончар, Тронка, 1963, 50).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 283.