ЧВАНЛИ́ВО. Присл. до чванли́вий. Селаброс надувся й почав чванливо говорити промову (Н.-Лев., V, 1966, 188); — А у вас є гурток авіамоделістів? — чванливо кинула запитання Юлька (Донч., І, 1956, 75).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 287.