ЧВИ́РКАТИ і рідко ЧВІ́РКАТИ, аю, аєш, недок., розм.
1. Спльовувати крізь зуби. Став [Микита] навпроти Васюти, однією рукою підперся в боки, а другою держав цигарку, пихкаючи димом та раз у раз чвиркаючи через губу (Гр., II, 1963, 470); Оверко чвиркав байдуже в воду крізь зуби (Головко, І, 1957, 220); Щоб здаватися старшим, Гнат навіть вуса почав голити раніше пори. Він стає з дівчиною біля кладки, для чогось чвиркає у воду (Стельмах, II, 1962, 342); // Говорити неохоче, зневажливо, крізь стулені губи. — Тільки не той, а кажи правду…— Правда і єсть,— чвіркав через губу дід (Кучер, Трудна любов, 1960, 368).
2. Бризкати, просочуючись крізь що-небудь під тиском чогось (про болото, твань, кров і т. ін.). У повітрі вогко, аж мокро, а під ногами чвиркало багнище (Епік, Тв., 1958, 384); Стогін та ревище на майдані, а з-під нагаїв козацьких так і чвиркає селянська кров (Головко, II, 1957, 312).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 288.