ЧЕБЕРЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., чим і без додатка, розм. Робити часті рухи ногами, рідше руками і т. ін.; пересуватися, рухатися таким способом. [Галя:] Ой на горі гречка, Сидить зайчик, Він ніжками чеберяє! (Кроп., II, 1958, 319); Чепурна та гарна манісінька пташка по снігу ніжками чеберяє (Ів., Ліс. казки, 1954, 66); Зайченя.. хоч і тихесенько чеберяло по землянці, але міцно било долівку цурпалком хвоста (Стельмах, Правда.., 1961, 98); *Образно. Вже од полів закрадався вечір і лагідним лисом чеберяв поміж тинами (Гуц., Скупапа.., 1965, 63).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 289.