ЧЕ́БЧИК, у, ч., розм. Те саме, що чебре́ць. Важкий дух польових васильків, чебчику розлягався в солонуватому повітрі (Н.-Лев., V, 1966, 163); Долівка малесенької хатини з підваженим посередині сволоком, з розложистою, трохи похиленою набік піччю, була.. потрушена червоними васильками та чебчиком (Л. Янов., І, 1959, 140).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 289.