ЧЕКА́Н1, а, ч.
1. військ., іст. Старовинна ручна зброя, що являє собою загострений молот з довгим держаком (використовувалася перев. для удару по голові); келеп. Не піддавалися вони [двері] ані шаблям, ані списам, ані чеканам (Тулуб, Людолови, II, 1957, 127).
2. Інструмент для чеканення, який нагадує тупе зубило; карбівка. Сидить Андрій Васильович у майстерні, виконує чекани найрізноманітніших конфігурацій. Бо для кожного штриха — новий чекан (Рад. Укр., 10.I 1969, 4).
3. діал. Кирка.
ЧЕКА́Н2, а, ч. Невеликий степовий дикий птах з коротким дзьобом. У південних степах нашої країни живе такий собі непоказний птах — чекан-танцюрист (Наука.., 8, 1966, 31).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 290.