ЧЕ́МНИЙ, а, е. Шанобливо ввічливий до людей. Бабуся чемна, наче вийшла з казки — Щось давнє-давнє є в її очах— Купуйте квіти! Ну, купіть, будь ласка!— І вже букетик у моїх руках (Дмпт., В обіймах сонця, 1958, 143); Таких гостей не буває. Гості завжди чемні та ввічливі (Вишня, I, 1956, 304); *Образно. Вештались поблизу й собаки, бездомні, лагідні, чемні (Гончар, Таврія, 1952, 73); // В якому виявляється ввічливість, уважність, люб’язність. Особа кинула край стола портфель, зняла окуляри і, протираючи їх, примруживши очі, приглядалася до зали, заразом кидаючи до президії чемні слова пробачення за спізнення (Досв., Вибр., 1959, 278); З чемним уклоном Потоцький запропонував руку княгині Пронській, як старішій з паній (Тулуб, Людолови, I, 1957, 95); Йому було соромно і боляче.. за своє не дуже чемне поводження в кабінеті начальника (Чаб., Тече вода.., 1961, 40).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 293.