ЧЕ́ПЧИК, а, ч. Зменш.-пестл. до чепе́ць. Покине плести стара й нудиться. Убрала її панночка у чепчик з стрічками рябенькими та й посадовила на кріслечку серед кімнати (Вовчок, І, 1955, 108); // Біла шапочка у медпрацівників, працівників торгівлі, кулінарів, буфетниць і т. ін. Буфетниці в білих чепчиках невтомно снували поміж рядами, пропонуючи морозиво (Автом., В. Кошик, 1954, 273); // Дитяча шапочка, що має вигляд капора. Під синім дашком, завинутий у пелюшки й маленьку ковдру, з вишитим чепчиком на лисій голівці, лежав син (Собко, Срібний корабель, 1961, 280).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 295.