ЧЕ́РВІНЬ1, вені, ж.
1. Густа червоно-коричнева фарба для розписування череп’яного посуду, яку добували із спеціальної кольорової глини. Опішнянські мальовки [мальованки] XVIII-XIX ст. були найбагатшими за своїм орнаментом і колоритом, хоча місцеві майстри користувалися невеликим числом фарб: білою (побілка), жовтою (вохра), цеглястою (червінь) та коричневою (описка) (Нар. тв. та етн., 4, 1963, 68).
2. Яскраво-червоні барви на чому-небудь; багрянець. Якраз зійшло сонце десь над гущавиною, і верховіття дерев зайнялись пишною червінню, що грайливо перетоплялася в золото (Козл., Мандрівники, 1946, 11).
ЧЕ́РВІНЬ2, веню, ч. Рум’янець на обличчі. Я бачу неміч, блідий вид І щоки, червінем покриті (Щог., Поезії, 1958, 233); Хворий нервувався, втрачав надію видужати, і від цього гарячіше палав червінь на його лицях (Тулуб, Людолови, І, 1957, 266).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 296.