ЧЕРЕВОМО́ВЕЦЬ, вця, ч. Людина, здатна до черевомовлення. Побачивши Швейка, сплутав [фельдфебель] його, мабуть, з якоюсь несимпатичною йому людиною і почав лаяти Швейка, він, мовляв, черевомовець (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 349).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 303.