ЧЕРЕВЦЕ́, я́, с.
1. Зменш.-пестл. до че́рево. Спина у миші коричнева, а черевце і лапки білі (Коп., Як вони.., 1948, 22); На воду сплив срібний короп по лікоть завдовжки і перевернувся догори черевцем (Панч, Гомон. Україна, 1954, 24); З часом він напхав черевце, одгодував пику, полюбив спати, а за нього щоб працювали інші (Ю. Янов., Мир, 1956, 109); Сидорчук стояв виструнчившись, і його черевце солідно звисало над столом (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 8).
2. Задня частина тіла в членистоногих тварин. На високу билину видряпався вусатий коник з жовтим черевцем (Донч., III, 1956, 388); Черевце комах складається з кількох сегментів, кількість яких у різних видів не однакова, але не перевершує десяти (Захист рослин.., 1952, 18).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 303.