ЧЕРКНУ́ТИСЯ, ну́ся, не́шся, док., об кого — що, кого, чого, з ким — чим. Однокр. до черка́тися1. Врешті черкнулась криця об кремінь, спалахнула на мент іскра (Коцюб., І, 1955, 346); Нараз попід стіною черкнувся сірник, зайнявся віхоть соломи (Жур., Вечір.., 1958, 349); Сонце черкнулося.. рухливого плеса (Стельмах, На.. землі, 1949, 138); Поки човен черкнувся дном об піщаний берег, Петро розповів про все, що приберігав для брата (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 31); Літак, мов птах, черкнувсь землі крилом (Дмит., Вітчизна, 1948, 79); Онися вийшла на ганок і трохи не черкнулась головою об стелю (Н.-Лев., III, 1956, 177); Незабаром розмова їх перейшла на другі речі, черкнулася других, інших, не земських діл (Мирний, III, 1954, 284); // Донестися до органу слуху. Щось чуже та нерідне черкнулося її [Христі] уха, щось гірке та холодне обняло усю душу (Мирний, III, 1954, 254).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 310.