ЧЕРНИ́ЧКА1, и, ж. Зменш.-пестл. до черни́ця1. У поїзд, що йшов на Ростов, сіла молода гарненька черничка із скринькою, критою чорним лаком, на якій була намальована "Голгофа" (Бурл., М. Гонта, 1959, 206); [Марія:] Чого ви зовете мене черничкою? Хіба мені личить монастир? (Мам., Тв., 1962, 130).
ЧЕРНИ́ЧКА2, и, ж. Зменш.-пестл. до черни́ця2. Він нахилився, нарвав рути та оксамитових черничок, обіклав квітки олеандра червоно-чорними черничками (Н.-Лев., IV, 1956, 88).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 311.