ЧЕРІ́ДКА, и, ж. Зменш.-пестл. до череда́1. Клопочуться хазяйки невсипущі, стрічаючи отару та черідку (Л. Укр., І, 1951, 234); Он риба гра. Та скільки її? Цілою черідкою так і суне; спинки — чорні, боки — срібно-золоті, а очі з червоними обідками… (Мирний, III, 1954, 242); За поворотом Ярослав різко зменшив швидкість — обминали черідку велосипедистів у синіх трусах і білих майках (Мушк., День.., 1967, 134); Над головою злісно прошуміла черідка снарядів (Вас., II, 1959, 36); Христя почала перебирати своє життя. Що воно? Ціла черідка утрат та горя, ціла вервечка випадків, котрі піднімали її угору на те, щоб опустити сторч головою (Мирний, III, 1954, 332); // у знач. присл. чері́дкою. Один за одним. Малі Семченята черідкою вибігали бавитися на сонце (Чорн., Визвол. земля, 1959, 197).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 308.