ЧЕ́СНІСТЬ, ності, ж.
1. Властивість за знач. че́сний 1, 3. В уяві широких має Ленін був взірцем мудрості, чесності, принциповості, скромності і ще — велетенської працездатності (Літ. Укр., 19.IV 1963, 2); За розум, добре серце, чесність, щиру пораду й поміч усі люди з Босівки й інших сіл казали, що не знали й не знають луччого чоловіка, як Андрій Соловейко (Коцюб., І, 1955, 452); Спів Марини чарував чистотою і чесністю її юної душі, щирим уболіванням над долею нещасної дівчини (Дмит., Наречена, 1959, 186).
2. Чесна поведінка, чесне, самовіддане ставлення до когось, чогось. Воронцов дружив з командиром полку, любив його за рішучість та чесність в бою (Гончар, III, 1959, 349); — Я бачив ваші коні,— сухо, зовсім сухо відповів ремонтер,— але завтра я ще уважно перегляну їх і скажу середню ціну. Словом, ви будете мною задоволені. Я звик по-чесному. Чесність — це мій девіз (Добр., Очак. розмир, 1965, 97).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 315.