ЧЕСТОЛЮ́БНИЙ, а, е. Сповнений честолюбства. Матвій був не лише працьовитий і сумлінний, але й честолюбний (Коз., Нові Потоки, 1948, 106); Невже Петро такий честолюбний і дріб’язковий, що зважився забракувати передовицю тільки тому, що вона написана не ним? (Чаб., Тече вода.., 1961, 122); // Який виражає честолюбство. Над їхніми головами баламкали дзвони, і ось тепер вони баламкають у голові Паршецького і будять у серці честолюбні міркування (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 279); — Хочу перевершити славу Марії Савченко,— щиросердно признається Катерина у своїх честолюбних намірах (Вол., Місячне срібло, 1961, 249).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 316.