ЧЕ́ТВЕРО, чотирьо́х, числ., збірн. Чотири (уживається з іменниками чоловічого і середнього роду, що означають назви істот і предметів, з іменниками, що вживаються в множині й можуть мати одиничне значення, а також з особовими займенниками в множині). Він однією рукою четверо коней, запряжених у ридван, на задні ноги осаджує (Мирний, IV, 1955, 336); У тому селі жив один чоловік та мав четверо дітей (Коцюб., І, 1955, 52); Чотири пароконки з дзвониками на дугах, з рушниками на оглоблях, четверо саней, переповнених весільчанами, шукали виходу, летячи прямо повз кулемет на площу (Довж., І, 1958, 153); На чудній тачанці сиділо четверо. Попереду — бородань та безвусий, біля кулемета — довговусий дядько й молодий тендітний червоноармієць (Ю. Янов., II, 1958, 240).
По че́тверо, у знач. присл.— по чотири особи. Марширували по двоє, по четверо, по вісім чоловік у шерензі (Тулуб., В степу.., 1964, 107).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 318.